Завантажте додаток для Android
Встановити
Завантажте додаток для iOS
Встановити
Scroll to top

SOS або як спекатися інформаційної атаки


Alphateka - 18.12.2019 - 0 comments

Величезна хмара накрила місто і в пустому темному офісі запанували сутінки. В той вечір я залишився після роботи зовсім один. Настя, дівчина, що опікувалася клієнтами як малими дітьми,  вже пішла,і тільки шелест листя за вікном, та передчуття бурі були моїми компаньонами. Клятий штучний інтелект цілий день викаблучувався, строїв чортів, плювався, а під кінець робочого дня закрився у своєму екзестеційному коконі і відмовився спілкуватися зовсім. Зненацька бахнуло. У світі блискавки у двірному проході виникла постать. 

– Ви – моя єдина надія! – промовила постать.

Голос належав чоловікові, років близка 40. Розхристаний та хекаючий, він дивився на мене, як колись я на свою першу дівчину. Вибору не було, я мусив йому допомогти, але в чому? 

– Йдіть геть ! – доброзичливо запропонував я – Робочий день скінчився і мені бракує часу цяцькатись з вами – в мене є що робити! – з любов’ю я поглянув на монітор. – Приходьте завтра!
  – Завтра може не бути ! Ви – мій єдиний шанс ! – сам себе запросив сідати прибулець і плюхнувся в крісло для відвідувачів. – Я до вас, Програмісте, ось по якій справі – його окуляри таємниче блимнули у світі наступної блискавки.
– Я ваш клієнт, я взяв 7 діб безкоштовного Демо. Я розумію, воно мені потрібно, але ж моя проблема розчавлює своєю глобальністю!

Петро Гофман – назвемо його так – був поважним негоціантом. До заняття спекуляцією – як часто буває –  доля зробила його спеціалістом у надтвредих монокристалах. Але ж торгове місце на ринку Героїв Дніпра заманило, закрутило, про фізику треба було забути і тихесенько собі торгувати. Звісно, зірку з неба Петро так і не вхопив, але мав джинси Levis, стареньку іномарку, дружину та коханку – простий український малий бізнесмен. 

А ще пан Гофман мав мрію. 

Ні, не так. Він мав МРІЮ. Мрія спіткала Петра ще студентом. Вона була струнка, витончена і на виході давала такі монокристали, що світ ще не бачив. Тож, кажучі дружині, що йде до коханки, а коханці – що до дружини, він їхав на батьківску дачу і віддавався пороку – розробляв маленьку, але дуже ефективну лінію виробництва тих самих монокрісталів. 

Згодом кількість каменюк зростала, характеристики поліпшувались, і пошуки потенційних споживачів привели в Амстердам, до Петера Нойцмана. Нойцман теж носив окуляри і одразу ж розгледів потенціал. Результатом того вечора стали чотири викурених джойнта, та спільне підприємство, що за півроку закидало ринок надтвердих монокристалів надяксною продукцією. 

– Ми так добре жили, – шмограв носом пан Петро –  доки не почалися усі ці штуки. 

“Тими штуками” компаньйони називали незрозумілий холод, що з’явився між остаточними споживачами та україно-голандським дуетом. Більшість клієнтів почала якось жахатися: домовленості відмінялися, зустрічи відкладалися, і взагалі праця радість не приносила. Беручи до уваги вузкість ринку, партнерам дуже близько замаячив останній дощовий вечір в Амстердамі, після чого треба було повертатися до остоглидлого ринку на Героїв Дніпра.

– Ми робимо дешевше, скоріше і краще! Ви тільки подивіться! Наші кристали кращі! – волав херр Гофман, суючи мені під ніс неапетитну сіру каменюку.
– То якого біса ви хочете від мене? – чемно питався я, відмахуючись від італійського темпераменту українського фізика.
– Знайдіть його … знайдіть його … і … – тут концессіонер замовк, пожував губами – і скажіть, хто він… – закінчив Петро фразу. 

І такий могильний холод повіяв від цих слів, що ми одразу взялися до праці.    

Перш за все, ми знайшли період часу, коли почались проблеми. Складність завдання состояла ще в тому, що спершу було не дуже зрозуміло, відкіля відбувалася атака: з України чи з-за кордону. Але швидкий моніторінг показав, що закордонні публікаціїї по цій темі мали дуже невелику кількість джерел, до сторінок яких потрапити було важче, ніж до Форту Нокс. Швиденько продивившись, ми зрозуміли, що тут усе чисто і шукати треба на теренах України – ворог ховався там. Найбільше часу заняло підбір ключових фраз, що найточніше описували можливі теми, по яких треба було шукати згадки про ці кристали. 

Нарешті було зроблено п’ять тем, що охоплювали практично весь український інтернет та соціальні мережі українського сегменту. Робота кипіла.  Якщо б Петро & Петер просто вешталися Гуглом, намагаючись “охопити неохопне”, це заняло б, мабудь, десь місяці два, беручі до уваги нові норми видачі, які так полюбляє змінювати Гугл. З системою Alpahteka ми впорались за тиждень. 

Але який це був тиждень! Виснажливі дзвінки, перемовини, дві пари благаючих очей, англійська, українська, голландська і навіть, россійська обсцена лексика складали неповторну робочу атмосферу.  Настя, як скеля непохитного спокою, рятувала ситуацію коли усі заходили в тупік. Але ж ми таки перемогли. 

Пацюком виявилась маленька ПіАр компанія, що за замовинами свого китайського клієнта, регулярно, раз в два тижні, публікувала дуже схожі на правду матеріали, де дуже обережно мазала Петра та Петера коричневою і неприємною речовиною. Цікаво, що ці діячи були настільки впевнені у своїй безкарності, що залишили масу зачіпок, за які, потягнувши, ми розкрутили весь клубок. Це був дуже цікавий кейс. Наш штучний інтелект, опритомнівши від сну,  показав себе з найкращої сторони. 

Це був ще не кінець. Ми налаштували аларм-систему, що вдень та вночі пильнує, хто, що сказав про монокристали, Петра, Петера, маленьку ПиАр компанію, велику китайську компанію, з хазяями у Києві –  і у ту ж мить інформує концесіонерів. Петро дивится на мобільний додаток у своєму iPhone, а Петер – на такий самий додаток Android. Вони  сплять спокійно. Вони розуміють, що відбувається, вчасно реагують і регулярно забезпечують офіс голандьким пивом. Система Alphateka завжди на варті. 

PS: Ім’я та напрямок бізнеса змінені, а сама історія – реальна. Запитайтеся у Alphateka, вона вам підтвердить.

Related posts